Операція «Вісла» 1947 року: остаточне вирішення українського питання в Польщі

Проведена польською комуністичною владою у 1947 році операція «Вісла» була продовженням широкомасштабної переселенської акції у 1944-1946 рр., що мала на меті зробити політичні кордони між УРСР та Польщею етнічними. В результаті підписаної 9 вересня 1944 р. угоди між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР протягом жовтня 1944 – серпня 1946 рр. у ході т. зв. «обміну населенням» було загалом переселено 482 тис. українців із Польщі та 788 тис. поляків із УРСР. Навіть застосовуючи жорстокі репресії, польській владі не вдалося повністю очистити територію по лінії Керзона від українців. Історики називають різні цифри української людності, що залишилася на території Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння після 1946 р.– від 150 до 220 тис. осіб. Саме на їх усунення була спрямована акція «Вісла».

Підготовка та спусковий гачок

На початку 1947 р. Варшава зрозуміла, що «остаточне вирішення українського питання» буде вимагати нового підходу. Радянські сили, що здійснювали «репатріації» у 1944–1946 рр., залишили територію Польщі, й надалі СРСР відмовився приймати до себе польських українців. Невдалі спроби поновити переселення українців до УРСР призвели до того, що серед польських військових почала утверджуватися концепція примусового виселення решти українського населення у внутрішні регіони Польщі. Цей задум обговорювався в колах Міністерства національної оборони Польщі ще восени 1946 р. Зокрема, у звіті начальника 3-го оперативного відділу Генерального штабу Війська Польського на адресу членів Політбюро ЦК Польської Робітничої Партії (ПРП) підкреслювалося, що вирішити українську проблему буде можливо «передусім шляхом примусового переселення на терени повернутих земель, до однієї чітко окресленої місцевості, яка має перебувати під суворим контролем органів безпеки». Польські військові аргументували це тим, що «у майбутньому не можна буде розраховувати на лояльність цього населення щодо держави»

Як свідчать польські документи, організаційні приготування до виселення українців із Закерзоння почалися ще у січні 1947 р., коли військові частини, що діяли на терені південно-східних воєводств Польщі, отримали наказ скласти списки українських і змішаних родин. Ці списки були згодом використані під час проведення операції «Вісла» весною-влітку цього року. Цей етап приготувань завершився наприкінці лютого 1947 р., коли заступник начальника Генерального штабу Польщі генерал Стефан Моссор представив на засіданні Державної комісії безпеки концепцію переселення українців на західні землі, що були приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. Йдеться про такі звані «зємеодзискане» (повернуті землі), тобто про Південну Пруссію та Сілезію. Саме на цих землях українці повинні були асимілюватися з поляками

Формальним приводом до початку операції «Вісла» стала загибель 28 березня 1947 р. у засідці, організованій об’єднаними сотнями УПА «Хріна» та «Стаха», заступника міністра оборони Польщі генерал-полковника Кароля Сверчевського («Вальтер»). Досі точно не встановлено, чи це був справді збіг обставин, чи свідома провокація комуністичних органів безпеки. Як свідчить польський історик Г. Мотика, українські повстанці насправді не знали, що вбили високопоставленого польського генерала, маючи на меті у першу чергу поповнити свої запаси провіанту та амуніції. Це пояснює, чому сам командир УПА С. Стебельський («Хрін»), чия сотня здійснила засідку, жодним словом не згадав про цю подію у свої спогадах, написаних до своєї загибелі у 1949 р. Смертю «легенди Народної Польщі» сповна скористалося польське військове та політичне керівництво. Вже 29 березня 1947 р. на засіданні Політбюро ПРП на пропозицію генерального секретаря Владислава Гомулки було ухвалено рішення провести в рамках репресивної акції цілковиту депортацію українців та змішаних родин із території Люблінського, Ряшівського й Краківського воєводств у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства: Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське й Щецінське.

Досі історики сперечаються про причини прийняття цього рішення. Польські дослідники наголошують, що вбивство К. Сверчевського послужило відправним моментом подальших депортаційних акцій, які мали на меті ліквідувати УПА та її соціальну базу в південно-східній Польщі. Водночас українські історики стверджують, що підготовка операції «Вісла» розпочалася за кілька місяців до подій 28 березня 1947 р., а вбивство польського генерала стало тільки офіційним приводом до початку операції «Вісла». Тим більше, що звіт спеціальної слідчої комісії, створеної для з’ясування обставин смерті К. Сверчевського, в якому припускалося, що засідку організувала УПА, надійшов тільки 22 квітня 1947 р., коли рішення про початок депортацій вже було прийнято.

Як свідчать польські документи, фактор діяльності збройного підпілля ОУН та УПА насправді мав другорядне значення. Його перебільшення давало владі необхідне виправдання перед власною громадськістю для застосування навіть найбільш негуманних дій щодо українців. Характерним у цьому відношенні є те, що радикалізація намірів Варшави супроводжувалася спадом активності повстанців, які, згідно з інструкціями командування УПА змінило тактику, припинивши напади на підрозділи Війська Польського та пости громадської міліції. Польські органи безпеки на початку 1947 р. характеризували ситуацію в південно-східних воєводств як загалом спокійну. Згортання діяльності УПА, як вважала влада, було спричинене моральним розкладом і дезертирством у її рядах і свідчило, що українське питання можна буде вирішити доволі швидко й безболісно. Водночас депортації охопили також ті частини Закерзоння, де діяльність УПА була слабо виражена, а польсько-українського конфлікту практично не існувало (напр., Західна Лемківщина).

Дослідник Євген Місило вважав, що найістотнішим чинником у затвердженні рішення про остаточну депортацію українського населення стало запозичення польськими комуністами сталінської моделі національної політики з примусовими переселеннями та застосуванням принципу колективної відповідальності, як засобу вирішення проблеми непокірних національних груп. На його думку, польські комуністи фактично взяли на озброєння довоєнну ідею будівництва національної держави за рахунок асиміляції етнічних меншин.

Значний вплив на рішення про здійснення депортацій мали також потужні антиукраїнські настрої, які охопили повоєнне польське суспільство, ставши домінуючими як у середовищі правих, так і лівих сил. Їх підживлювали свіжі спомини про кривавий українсько-польський конфлікт на Волині та Галичині в роки Другої світової війни, який забрав життя десятків тисяч поляків. Принаймні частина польської комуністичної еліти була схильна розглядати операцію «Вісла» як своєрідну відплату українцям за втрату «східних кресів». У пропагандистській кампанії влади відкрито говорилося про помсту, офіційно лунали заклики до кривавої відплати.

11 квітня 1947 р. Політбюро ПРП своїм рішенням призначило штаб оперативної групи «Вісла» на чолі з досвідченим командувачем, заступником начальника Генерального штабу генерал-майором Стефаном Моссором. Його заступниками було призначено віце-міністра громадської безпеки полковника Гжегожа Корчинського, майбутнього командувача Корпусу внутрішньої безпеки полковника Юліуша Гюбнера та підполковника Болеслава Сідзінського. 14 квітня були затверджені директиви для цивільної адміністрації, які визначали засади здійснення виселення, транспортування й поселення українців. Документ, що починався словами «остаточно вирішити українську проблему в Польщі», детально окреслював завдання Оперативної групи, організацію командування, розрахунок сил, засади забезпечення та зв’язку. Термін початку операції було визначено на 23 квітня. Однак, з огляду на затримку окремих підрозділів, початок операції згодом пересунули на 28 квітня. 16 квітня Варшава дипломатичними каналами повідомила уряди СРСР та Чехословаччини про здійснення операції, прохаючи їх синхронно «наглухо» заблокувати східний та південний кордони. 24 квітня 1947 р. ухвалу в справі акції «Вісла» прийняла Президія Ради Міністрів Речі Посполитої.

В історіографії тривають дискусії з приводу того, чи сама польська комуністична влада була ініціатором операції «Вісла», чи її спонукали до цього в Кремлі. Відомий польський історик Ришард Тожецький стверджував, що рішення про проведення депортацій було ухвалене в Москві в лютому 1947 р., а її план підготував за дорученням Лаврентії Берії та Георгія Маленкова нарком внутрішніх справ УРСР Сергій Савченко. Лише після цього у березні 1947 р. відповідне рішення ухвалило Політбюро ЦК ПРП, а потім, 12 квітня 1947 р. – Державна комісія безпеки Речі Посполитої. Цю версію підтверджує і Гжегож Мотика, наводячи цікаву паралель: перша назва акції «Вісла» була «Схід», а в жовтні 1947 р. в Західній Україні сталінський режим провів масову депортацію сімей прихильників українського підпілля – операцію «Захід» [8], внаслідок чого на Сибір були виселені понад 77 тис. осіб